Репортаж з Панахиди за жертвами Голодомору в Торонто

Щороку в четверту суботу листопада Україна, а разом з нею весь цивілізований  світ, вшановують пам'ять мільйонів українців, які стали жертвами Голодомору-Геноциду 1932-1933 років. У Торонто ця церемонія відбулася 23 листопада 2019 року біля Меморіалу пам’яті жертв Голодомору. За багаторічною традицією її організував і провів Конґрес Українців Канади відділ Торонто спільно з активістами української громади. 

О третій годині пополудні площа біля Меморіалу заповнюється людьми. На вітрі майорять прапори - Канади, міста Торонто, України і прапор чорного кольору - знак скорботи і жалоби. Сонце, яке зранку світило не по-осінньому яскраво, заховалося за хмари, немов перейнявшись настроєм майбутнього заходу.

Дзвонять дзвони. 

Із вступним словом до присутніх звертається голова Спілки Української Молоді відділення Місісага Нестор Санайко. Він нагадує про страшні часи Великого Голоду. Сталося це в 1932-1933 роках на території Радянської України та Кубані (регіон Північного Кавказу, Радянська Росія), де переважну більшість населення теж становили українці. В мирний час, за відсутності жодного стихійного лиха, радянський режим навмисно, методично та систематично вбив штучним голодом мільйони етнічних українців, в числі яких - діти. 

Юнаки і дівчата - члени молодіжних організацій Пласт, Спілка Української Молоді (СУМ), Молодь Українське Національне Об'єднання (МУНО) - запалюють свічки в пам'ять мільйонів жертв Голодомору. Тридцять три чорних прапори схиляються в жалобі. 

Розпочинається Панахида за душами невинно замучених. Її проводять Владика Брайан Байда і Владика Андрій спільно із священниками українських католицької і православної церков у супроводі хору Української Католицької церкви Святого Миколая (художній керівник і диригент Жанна Зінченко).

Гаснуть останні звуки співу "Вічная Пам'ять". 

Ведучий продовжує розповідь про жахіття Голодомору.  Він був організований, щоб зламати український національний опір радянській владі. За трохи більше, ніж рік часу, загинула чверть населення Радянської України і Кубані.  Загальна кількість людських втрат становила щонайменше 4 мільйони осіб. А разом з ненародженими Голодомор забрав понад 10 мільйонів людських життів - сущих і ненароджених... 

Комуністичний режим робив усе, щоб замовчати правду про Голодомор-Геноцид 1932-1933 років. Але голоси тих, хто доносив правду, не затихли. Спочатку вони зазвучали в західному світі, зокрема в Канаді, завдяки сподвижницькій праці української діаспори, небагатьох західних істориків та журналістів, а після здобуття Незалежності – і в Україні. Відповідно до українського законодавства, публічне заперечення Голодомору 1932 –1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним. Саме цьому служить необхідність визнати Голодомор геноцидом українського народу. 18 країн світу вже це зробили. Канада була в числі перших.

На постамент біля пам'ятника "гГрка пам'ять дитинства", що зображує маленьку дівчинку, яка притиснула до грудей п'ять колосків, піднімаються юні сумівці - Маркіян Татарко, Анна-Марія Процик, Юліан Голик, Софія Мазур, Калина Гуцман. Вони зачитують імена шестидесяти дітей, які померли від голоду в 1932-1933 роках. Лише шістдесят з сотень тисяч. Звучить назва області та імена хлопчиків і дівчаток. Найбільше вражає вік - один рік, три роки, сім років, два місяці... Це не можна слухати без сліз... 

До підніжжя центральної скульптури Меморіалу пам'яті жерт Голодомору покладають пам'ятні колоски скорботи (невеликі букетики колосків з червоними ягідками калини, перев'язані чорною стрічкою): від Федерального парламенту - Majid Jowhari – Richmond Hill, James Maloney – Etobicoke- Lakeshore, Yvan Baker - Etobicoke Centre and representing  Andrew Sheer, Peter Kent - Thornhill; від Провінційного парламенту - Aris Babikian – Scarborough -Agincourt, Chris Glover – Spadina-Fort York, Christine Hogarth – Etobicoke-Lakeshore, Honourable Kinga Surma – Etobicoke Centre, Kaleed Rasheed Mississauga East-Cooksville; Councillor - Dr. Natalia Lishchyna – Oakville Town Councillor; від муніципалітету Торонто - Deputy Mayor Stephan Holiday; в.о. Генерального консула України в Канаді Святослав Кавецький, Президент Світового Конґресу Українців Павло Ґрод, Президент Конґресу Українців Канади Олександра Хичій, Президент Конґресу Українців Канади відділ Торонто Тарас Багрій та представники чисельних українських громадських організацій. 

Про шану і повагу до мільйонів жертв Голодомору-Геноциду українського народу, про необхідність консолідації зусиль світової спільноти у протидії тоталітарним режимам, щоб не допустити у майбутньому повторення таких трагедій, як Голодомор, говорили у своїх виступах член Федерального парламенту Іван Бейкер, член Провінційного парламенту Кінга Сурма, заступник мера міста Торонто Стефан Голидей та в.о. Генерального консула України в Канаді Святослав Кавецький. 

Від імені тих, хто пережив Голодомор, слово мав багаторічний активіст української громади Торонто Микола Латишко. Його палкий і проникливий виступ зачепив присутніх за живе. Адже пан Микола говорив не тільки про минуле, але й про теперішнє, про ті небезпеки, які загрожують Україні сьогодні, про російсько-українську війну, про пильність і невсипущість в обороні рідної землі. 

У заключному слові Президент Конґресу Українців Канади відділ Торонто Тарас Багрій сказав: "Сьогодні прозвучало багато емоційних виступів - і від ведучих, і від гостей. Ми, канадійські українці, маємо нині можливість бути голосом жертв Голодомору, які вже ніколи не розкажуть своїх жахливих історій голодної смерті. Від усього серця дякуємо Федеральному і Провінційному урядам Канади за визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду нашого народу. Дякуємо мерії міста Торонто і керівництву Exhibition Place за їхню підтримку в спорудженні Меморіалу. Хліб ніколи не повинен бути використаний, як зброя. Ніхто і ніколи не має права позбавити людину її щоденного шматка хліба! " 

Пан Тарас щиро подякував всім присутнім за участь в урочистостях, високо оцінив вклад членів організаційного комітету: Оксани Реви, Лідії Теслевич-Фалкомер, Лесі Симчишин, Марії Шкамбари, Стефки Стадник, Люби Тарапацкої, Євгена Івасюка, Романа Кордюка та Євгена Яковича.

Знову лунають дзвони. Урочистості закінчилися. Але люди не поспішають розходитися. Підходять до пам'ятників, стиха розмовляють між собою. 

Серед тих, хто прийшов того дня до Меморіалу, мене найбільше вразив чотирирічний Степанко, який сидів на руках своєї молодої матері. Він був у синьо-жовтій в'язаній шапочці з тризубом і тримав лампадку, в якій мерехтів вогник. Присутність цього маленького хлопчика, юнаків і юнок з СУМу, Пласту, МУНО - це і є зернятка, які впали і проросли новим життям вже на канадійській землі. 

А коли стемніло, то у вікнах багатьох будинків у Торонто, де живуть родини українців, запалали тремтливі вогники свічок в пам’ять невинних жертв Великого Голоду в Україні. 

Наталія Микитяк